Системний дерибан

Шалена ідея заблокувати роботу будівельного крана на будові над Аскольдовою могилою прийшла Ігорю Луценку — еге ж, тому, котрий родич. Але родич не брехливого міністра, а талановитого поета — автора слів пісні «Як тебе не любити, Києве мій». Noblesse oblige Коли назбиралося достатньо учасників, ми взялися за підготовку її здійснення.

Підготовка

Власне, ми думали, що нас одразу полізуть знімати з крана, тому вирішили взяти з собою альпіністське спорядження. Тоді, якщо за нами полізуть, ми звішуємося зі стріли, і зняти нас проти нашої волі практично неможливо. Нам дуже пощастило з магазином. Коли Ігор пояснював власникові, що саме нам потрібно — для цього треба було розповісти мету, з якою нам потрібне обладнання. Альпініст, почувши, навіщо нам системи, карабіни й мотузка — не тільки зробив велику знижку, але й безкоштовно провів для нас перше тренування. Між іншим, гроші на обладнання дав один український письменник, який просив не називати його імені.

Жоден із нас раніше не займався альпінізмом, тому ми кілька вечорів тренувалися після роботи. Спершу на стіні під Зеленим театром, де, кажуть, тренуються всі, у кого немає іншого місця. А потім знайшли звичайну школу, де лазили та звішувалися спочатку зі спортивної стійки, а потім з пожежної драбини. Втім, висота 5 і 7 метрів виявилася нічим порівняно з тими 25, з яких нам довелося спускатися в результаті.

Операція «Ы»

Перед 9 ранку 15 квітня ми четверо зустрілися неподалік від забудови та пішли до парку Слави. Крім Ігоря й мене, це ще Активіст — троє учасників «Збережи старий Київ» — та Назар із «Опори». Востаннє перевірили на собі й один на одному кріплення й пішли на місце.

Заздалегідь ми, звісно, не оголошували про акцію, оскільки це означало б втрату чинника несподіванки. Проте багато товаришів, звісно, знали про все заздалегідь, і хто міг, попередив знайомих журналістів. Крім того, з вечора був готовий прес-реліз для розсилання.

Треба сказати, що Ігор іще й прекрасний тактик. Він уже знав, де на будові є камери стеження, тож ми стали в сліпій зоні прямо під парканом. (До речі, камери поставили після минулої акції «Збережи старий Київ», коли роботу на будівництві призупинили іншим чином….) Ми пройшлися вздовж паркану поближче до крану, востаннє потремтіли й одночасно рвонули на будмайданчик.

Власне, чекали, що за нами побіжать охоронці, але хоч на нас позирали скоса забудовники, ніхто не зрозумів, що відбувається. Ми навіть не бігом, а швидкою ходою наблизилися до будівельного крану і просто полізли вгору по стрілі. За нами так ніхто й не біг — а водій крану зупинив роботу вже коли ми були на висоті 30 метрів: доти він нас, схоже, не помітив.

Активіст в самому низу вдарився ногою, тож залишився на висоті близько 7 метрів. Решта троє залізли до зручнішого місця, закріпилися мотузками й вивісили плакат: «Ні висотці».

Забезпечення

Цілком очевидно, що це не акція чотирьох людей. Кількість учасників на крані обмежена радше фінансовими причинами — не тільки вартістю мотузок і карабінів, але й передусім тим, що всі ми працюємо. Однак кожен із товаришів, хто міг, по черзі підходили на годину-дві, щоб поспілкуватись із журналістами.

Крім того, велика робота велася й тими, хто в робочий час займався іншими речами Розсилали прес-релізи, дзвонили журналістам, писали в інтернет-спільноти, на електронні розсилки, повідомляли друзів і так далі. Ми, нагорі, теж розсилали знайомим, зокрема, журналістам, смс, Ігор дзвонив — оскільки лише в нього є безлімітка. Однак роботу з поширення інформації робили багато людей.

Власне, на мою думку, в тому й сила децентралізованої мережевої організації: кожен робить те, що може, все потрібне, а не виконує певні функції. Так, у «Збережи старий Київ», як виявляється, в потрібні моменти досить великий ресурс: передусім завдяки ентузіазму, і крім того — у кожного з учасників свої друзі, тож кількість сповіщених збільшується (майже) в геометричній прогресії

Висіння

Після того, як ми закріпились і мандраж минув, стало доволі затишно. Я думаю, найгірше було Активістові, який мусив спілкуватись із людьми внизу безпосередньо і 9 годин просидів сам.

Ми бачили, як один за іншим приїздять телеканали, як наші товариші внизу спілкуються з журналістами, як приходять люди з інших громадських ініціатив — з Русанівки, з Солом’янки, з провулку Гордієнка.

І основне: нам подзвонили люди з сусіднього будинку. Вони вже довгий час безуспішно ведуть листування з владою, але звісно, влада на думку місцевої громади не зважає. Крім того, мешканці повідомили, що проведені раніше громадські слухання з цієї забудови були замовними — ніхто із них не був на цих слуханнях, і місцевих мешканців не було про них повідомлено.

Зараз вони зібрали підписи на нашу підтримку — але головне, надалі ми зможемо проводити акції не окремою «активістською» групою, а допомагаючи місцевим, як це було на Пейзажці.

Ага, дзвонив і директор «КАН Девелопмент», офіційного замовника будівництва. Не міг зрозуміти, як це ми не вимагаємо нічого, окрім «Ні висотці». Хотів, щоб ми спустилися на переговори, бо «що за розмова по телефону». Намагався зманити нас з крану кавою, як мавпу бананом з пальми.

Внизу з’явилася міліція, потім швидка допомога. Потім прийшли рятувальники від МНС, але зрозуміли, що нас рятувати не треба, і спроб не робили. Поступово всі розійшлись.

Спершу ми думали, що нам доведеться спускатися вже через кілька годин — бо на шнурках довго не повисиш. Але оскільки ми вмостилися на крані, то вирішили блокувати роботу цілий день. Оскільки ж планів таких не було, то ми не брали з собою навіть воду. Втім, це виявилося, я думаю, й на краще: за 9 годин нікому не захотілося в туалет

Тактичний відступ

Близько 14 ми почали планувати відступ на 17-ту. Основну роботу тут, знову ж, зробили люди на землі. Всі ті, хто прийшов нас підтримати; всі ті, хто розсилав прес-релізи; всі ті, хто стежив за тим, що відбувається. Ну і знову — «людський ресурс» дружби.

Наших шнурків до землі звідти, де ми сиділи, не вистачало. Довелося спуститися до висоти рівно 25 метрів. Чесно кажучи, тут було значно страшніше, ніж на тих 7 метрах, на яких ми тренувались. Ну, але нас ніхто не підганяв диханням у спину. Ми мали досить часу, щоб спокійно закріпитися, перевірити кріплення. І по одному почати спускатися.

Першим зліз Назар — і зразу ж до нього випірнули з-під крану два ме… міліціонери.

Мандраж пройшов, уже коли я став спускатися. Правда, вниз усе ж не дивився Тільки вперед. І добре, що взяв рукавиці. На тренуванні можна було обійтися без них — але за 25 метрів теря руки добряче-таки пекло.

Ну і, звичайно, мене теж повели в вагончег зі словами «мон шер гамлєт, пайдьом у кабінєт». Потім туди ж привели Активіста й останнього — Ігоря, який знімав з кріплення шнурки решти перш ніж спуститися самому.

Довго записували наші дані — всі були з документами — потім довго не могли зрозуміти, що з нами зробити. Думаю, так би нас і тримали. Адже схоже, вони чекали на наказ начальства, а не діяли суто як належить за законом у такій ситуації. «Ну зачекайте, зараз начальство прийде». Словом, тільки підтримка друзів, і навіть камери, нам би не допомогли.

Але тут через паркан перестрибнули разом Таня Монтян і Володимир Чемерис, яких ми добре знаємо Власне, вони й подіяли на міліцію. При цьому Таня, в своєму дусі, грає «злого копа» (проти копів ;), а Чемерис - «доброго копа».

Написали заяву, що за ст.63 Конституції ми відмовляємося давати свідчення; у нас переписали паспортні дані й відпустили бо, власне, інкримінувати й нічого: опір міліції не чинили, акція ненасильницька.

Результати?

Під кінець дня подзвонили з БЮТ (депутат Семинога) і сказали, що начебто Турчинов дав публічну заяву, що він в разі перемоги на виборах скасує це будівництво. Потім прийшов наш любімчєг Казбек. Це радник Черновецького, який постійно намагається збрехати, що ЗСК підтримують його начальника, незважаючи на те, що йому вже кілька разів вішали плакат «Космосу теж ФАК». Словом, і ця сила пообіцяла зупинити будівництво. А кілька днів тому, в результаті іншої акції, це ж пообіцяв і Кличко.

Як чудово, що наші політики такі чуйні! Перед виборами…

Словом — по ідеї, якщо вірити обіцянкам, то хто б не став мером, будівництва на Аскольдовій не буде. А якщо по факту (знаючи) — підозрюю, що хто б ним не став, воно триватиме. А якщо так — боротьба з ним ставатиме все жорсткішою.

Артем Чапай
lj-chapeye

фотографії Ігоря Гурчика таІгоря Луценко

Відео учасника акції:

Див. також:

Огляд ЗМІ про цю акцію

Веб-сторінка про будівництво над Аскольдовою могилою