Системний дерибан

«Дерибану – ні!» не раз наголошував на тому, що дерибан суспільної власності політиками в тісному злитті з бізнесменами може закінчитися добром лише тоді, коли люди самостійно порядкуватимуть власним життям. Власне, настала пора підводити й «розумні» аргументи під цей погляд, до якого прийшли багато людей в Україні, які стикалися з проблемою, скажімо, незаконних забудов. Представляємо статтю американського соціально-політичного мислителя, одного з творців соціальної екології Мюррея Букчіна на цю тему – тему безпосередньої демократії. З огляду на її розмір, статтю буде розбито на кілька частин із посиланнями одна на одну.

***

Небагато є аргументів, які з більшою ефективністю заперечують справу прямої безпосередньої демократії, ніж заява, що ми живемо у «складному суспільстві». Сучасні спільноти – так нам кажуть – надто великі й надто сконцентровані для того, щоб дозволяти пряме прийняття рішень на рівні простих громадян. А наша економіка, начебто, надто «глобальна» для того, щоб розв’язувати таким чином усі складнощі виробництва та торгівлі.

У сучасній транснаціональній, часто надзвичайно централізованій суспільній системі краще посилювати представництво держави, збільшувати ефективність бюрократичних закладів – так нам радять – аніж розвивати утопічні «місцеві» схеми контролю простих людей над політичним та економічним життям.

Врешті-решт – часто аргументують у таких випадках – усі централісти насправді виступають за «місцеве», в тому розумінні, що вони вірять у гасло «більше влади людям» - ну або принаймні їхнім представникам. Ну і звичайно, добрий представник завжди прекрасно знає бажання свого «електорату» (якщо вжити ще один із цих зверхніх замінників до слова «громадяни»).

Але пряма демократія? Забудьте мрію, що в нашому «складному» сучасному світі ми здатні на здобуття хоч якоїсь демократичної альтернативі національній державі! Багато прагматичних людей, в тому числі й соціалісти, часто сходу відкидають аргументи за такий «локалізм», вважаючи їх не від світу сього – із добродушною зневажливістю в кращому разі та з прямим знущанням у гіршому.

Справді, дещо давніше, в 1972 році, соціал-демократ Джеремі Брекер кинув мені виклик у журналі Root and Branch, щоб я пояснив, як децентралістські погляди, які я висловив у книзі «Анархізм після дефіциту», не дозволили б, наприклад, місту Троя в штаті Нью-Йорк викидати неочищені відходи в річку Гудзон, з якої міста нижче за течією, такі як Перт Амбой, беруть питну воду.

На перший погляд здається, що такі аргументи на користь централізованого уряду, як у Брекера, доволі важко заперечити. Звичайно, «демократична», але побудована згори донизу структура вважається необхідною для того, щоб не дозволити одній місцевості екологічно впливати на іншу. Однак звичайні економічні та політичні аргументи проти децентралізації, починаючи від долі питної води міста Перт Амбой і закінчуючи нашою начебто «залежністю» від бензину, ґрунтуються на ряді дуже сумнівних припущень. І що найбільш турбує – вони ґрунтуються на несвідомому прийнятті економічного статус-кво.

Децентралізація та самодостатність

Далі буде…

Переклад на правах copyleft Артем Чапай