Системний дерибан

В неділю 24-го травня відбулася доволі таки незвичайна акція протесту проти всіх незаконних забудов взагалі та проти забудови на вул. Гончара 17-23 зокрема, котра мала форму… відопоказів на паркані! І не на простому паркані, а саме на паркані тієї самої НЕЗАКОННОЇ забудови по вул. Гончара 17-23.

Справа в тому, що боротьба між групою активістів з числа місцевих жителів та солідарних з ними активістів з інших районів та будівельною компанією Івана Куровського, депутата від БЮТ, котрий став скандально відомим після того, як спробував незаконно збудувати будинок на костях померших від чуми та сибірської виразки на території Жовтневої Лікарні триває вже дуже довго. За цей час активісти встигли навіть отримати позови до суду від сторони забудовника, через те, що мали сміливість виступити проти його нахабної та злодійської забудови. Але все обійшлося і, завдяки, солідарності та підтримці журналістів та активістів, котрі прийшли до суду, щоб підтримати місцевих жителів, вони виграли той суд.

Поки глядачі, художники та активісти очікували потемніння на вулиці, потрібного для початку показу „кіно”, грала музика і люди неквапно спілкувалися між собою, обговорюючи забудову та усілякі беззаконня з нею пов’язані.

Коли вже на місце зібрання опустилися сутінки, місцева активістка Євгенія Білорусець взяла в руки мегафон і розповіла людям про історію місця забудови, котра є частиною історичного Києва та про історію боротьби з корумпованими органами влади, і про те, як судили протестувальників в суді, через те, що вони вели боротьбу проти забудовників… Після Євгенії слово брали по черзі місцеві активісти, історики, люди, котрі просто усіляко підтримують боротьбу місцевих жителів всього Києва проти нелегальнирх забудов.
Після виступів учасникіів боротьби проти незаконної забудови та людей, котрі їх підтримують, слово було надане Нікіті Кадану, котрий виступив від імені творчого об’єднання „Худрада”, проектом котрого і є виставка „Погляди”. Він розказав про творчі засади художників цього об’єднання, котрих можна охарактеризувати, як людей, котрі поєднують авторські „погляди”, присутність котрих характеризує творчу особистість і „погляди”, наявність котрих визначає політично-заангажовану особистість. Серед завдань цієї виставки було проявити моделі та методи взаємодії художника з суспільством, вивести на сцену українського мистецтва художника, котрий політизує своє мистецтво та взаємодіє з низовими суспільними рухами. Художника, котрого дуже непокоїть те, що робиться в оточуючому його світі.
Після вступного слова Нікіти Кадана розпочався перегляд відео-роботи Олександра Угая „Бастіон”. На час початку перегляду „Бастіону” були присутніми приблизно 60 чоловік, котрі стояли через вузеньку дорогу напроти паркану, де показували відео. Тіні зрідка проїжджаючих по дорозі автівок іноді закривали людям „екран”, але від того гірше не ставало. Спокійна та іронічна атмосфера фільмів та серйозний привид дійства налаштовувала на позитивний настрій і ніхто не поспішав додому.
На час початку другої відео-роботи вже стемніло остаточно і людей стало помітно більше. На паркані – перші кадри „Перестройки” творчої групи „Что делать”. Фільм, в котрому змальовувалося картина сучасного російського суспільства в епоху становлення демократії в ньому. Пісенні вставки з цієї відео-роботи заставляли присутніх пританцьовувати в такт музиці.
Слід відмітити, що ведучий перед початком показу кожної відео-роботи розповідав про її автора та ідею,закладену в ній. Далі була група „Р.Е.П.” з відео-провокацією, котра неабияк розвеселила присутніх – короткометражка „Партія Р.Е.П.”. Справа в тому, що в цій роботі було показано, як під час виборів, учасники групи „Р.Е.П.” проводили свою власну політичну піар-компанію в божевільних комбінезонах та масках, висловлюючи абсурдні обіцянки та зачитуючи нереальну передвиборчу програму, роздаючи агітаційні матеріали з зображенням такого ж „чокнутого” кандидата в президенти в масці та распіраторі, як і самі агітатори.
Наступний пункт програми фестивалю – це робота Лади Наконечної під назвою „Fashion Ukraine”. Теж – іронічна і дотепна відео-робота, де авторові вдалося показати українську „вуличну” моду та, знову ж таки, реальних моделей, котрі, самі того не знаючи, дефілювали на камеру Лади Наконечної біля входу в один з київських під’їздів. Гарна музика, веселий сюжет і посмішки на обличчях, як результат дії цих двох факторів.
Експериментальна робота Станіслава Волязловського „Ленин жив”, в котрій головна героїня ніде не може сховатися від сонячного зайчика Леніна, котрий переслідує її навіть у туалеті, показала неможливість, на мій суб’єктивний погляд, бути осторонь від офіційних поглядів навіть у себе в ванній кімнаті.
Під час показу цього відео на місце показу приїхала міліція і, зважаючи, на пізній час (22.15) тактовно попросила закінчувати показ відео, через те, що звуки та відео можуть заважати відпочинку жителів прилеглих будинків. Але глядачі та організатори не дуже спішили „збирати манатки”, і почала розказувати міліціонеру про ситуацію з забудовою і боротьбою проти неї, в зв’язку з чим ми встигли подивитися ще один фільм.
Отже, висновок такий – гарно, дотепно, новаторськи вдалося поєднати розвагу та протест, культуру та політику, художників та активістів, які борються, а отже й мету акції було досягнуто на п’ятірку… Глядачі ж отримали заряд натхнення, котрий, сподіваюсь, виллється у них в свою власну творчість та боротьбу, котра, в принципі, і є творчістю в тій, чи іншій формі.